Термін та його ознаки

11.2. Реквізити листа та їх оформлення

Як правило, службовий лист друкується на виготовленому друкарським способом бланку, де є такі реквізити :

1. Герб, зображення нагород, емблема (якщо є).

2. Назва міністерства чи відомства.

3. Назва установи, організації, підприємства.

4. Поштова адреса, номер телефону, електронна адреса, факс, номер рахунка в банку.

5. Індекс, дата посилання на номер і дата документа, на який дається відповідь.

Залежно від насичення логічними елементами листи можуть бути простими та складними. ^ Прості листи містять тільки висновки. Якщо додати до простого листа коротке мотивування, то лист класифікується як складний.

Порядок розміщення в листі доказів і висновків не є постійним. Якщо докази йдуть перед висновками – це прямий порядок викладу, а якщо навпаки – зворотний. Зворотний порядок зручніший у коротких листах (так будуються листи вищих організацій, у яких докази зводяться до мінімуму). У великих за обсягом листах доцільно користуватися прямим порядком, аби шляхом послідовних доказів і логічних висновків підвести адресата до переконання в необхідності виконати те, про що говориться у висновках.

Усі ділові листи за функціональними ознаками поділяються на такі, що вимагають листа-відповіді, й такі, що не вимагають. Серед перших розрізняють листи-прохання, листи-звертання, листи-пропозиції, листи-запити, листи-вимоги. Серед тих, що не вимагають відповіді, – рекомендаційний лист . листи-попередження, листи-нагадування, листи-підтвердження, листи-відмови, супровідні листи, листи-повідомлення, гарантійні листи, інформаційні листи, листи-розпорядження.

Адресат вказується на самому початку, перед текстом. Назва установи та структурного підрозділу пишеться в давальному відмінку; адреса одержувача повинна бути повною й точною.

Якщо автор, під час написання листа, пропустив якусь інформацію, то її можна оформити за допомогою постскриптуму (після написаного), тобто дописати до листа, зробивши позначку – Р.S. (Роst scriptum ) або PPS (Post post scriptum ), якщо таких додатків декілька. Якщо в тексті листа є місце, яке слід виділити або звернути на нього особливу увагу, то ставиться позначка “нотабене” – NB (Nota bene), що означає “зверни особливу увагу”.

11.3. Різні типи листів

У діловій кореспонденції функціонують різні типи листів. Серед них найчастіше вживаними є: лист-запит. лист-прохання, лист-відповідь, гарантійний лист, супровідний лист.

Лист-запит і лист-прохання – найпоширеніший тип ділової кореспонденції. За змістом такі листи складаються з двох частин: мотивуючої (Отримана нами література не зовсім відповідає темі, над якою ми працюємо… ) та основної . у якій висловлюється запит чи прохання: Тому просимо терміново надіслати на адресу університету замовлені нами книги.

Лист-відповідь повинен містити посилання на номер, дату й суть листа-запита. Це дає можливість при отриманні листа-відповіді швидко відшукати лист-запит у справі й ознайомитися з ним.

Гарантійний лист укладається з метою підтвердження певних зобов’язань або умов й адресується організації чи окремій установі. На відміну від більшості листів, гарантійний лист може починатися з імені та по батькові особи, до якої звертаються. Форма третьої особи доречна тільки в тому випадку, коли гарантійний лист адресований певній організації або підприємству.

При пересиланні іншим організаціям або особам різних неадресованих документів (актів, протоколів, довідок та ін.) користуються супровідними листами – короткими повідомленнями про документ, який надсилається. Ключовими словами тексту супровідного листа є дієслова: направляю(ємо), надсилаю(ємо), повертаю(ємо), представляю(ємо). що розпочинають текст листа.

12. УКРАЇНСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ В ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ

12.1. Історія і сучасні проблеми української термінології

Термінологія є основним джерелом поповнення лексичного складу високорозвинених сучасних мов. Наукове знання інтернаціональне за своєю природою. Українська термінологія, яка повинна розвиватися разом із термінологіями інших національних мов, має низку специфічних проблем, зумовлених історично, гостру потребу у створенні національних термінологічних стандартів, термінологічних словників тощо.

Загально визнаним є той факт, що упорядкування, унормування, кодифікація і уніфікація української термінології належить до державотворчих процесів. Безповоротний процес українського державотворення вимагає від термінологічної системи відповідності сучасним потребам науки і суспільства. У складних державотворчих процесах за роки незалежності України була сформована українська термінологічна лексикографія.

Причиною нестабільності розвитку української термінології та термінографії був факт певної залежності українських термінологічних систем від російської термінологічної основи.

До слабких сторін сучасної української термінографії належить те, що автори більшості іншомовно-українських словників у першій лівій колонці не ставлять української мови або хоча не дають зворотніх українсько-іншомовних показників українських термінів з відповідними вказівкою на їх наявності у виданні.

12.2. Термін та його ознаки. Термінологія як система

Термін (від лат. terminus  межа, кінець, кордон)  це слово або словосполучення, яке позначає окреме семантично виважене поняття певної вузької специфічної виробничої галузі, наукового знання чи будь-якої професійної діяльності людини у сучасному світі. Так, термінами є такі назви: луг, маржа, мінералізація чавуну, брутто-прибуток, вологоємність, господарський механізм, камбіо, лізинг, інфільтрація тощо. Терміни фіксуються у вузькоспеціалізованих, енциклопедично-довідкових, тлумачно-перекладних та інших словниках.

Термінологія  1) розділ мовознавства, що вивчає способи творення, функціонування, кодифікацію термінів тощо (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство ); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, економічну, юридичну, хімічну, технічну тощо. Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами.

Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків. які надають групам термінів системного характеру:

1) логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки  а вони є в кожній науці,  то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);

2) мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями мови і їм властиві всі зв’язки, характерні для загальновживаних слів  синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові і т. д.).

Існує ряд спільних ознак. які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці.

Системність . Кожен термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За її межами термін може мати зовсім інше значення, пор: напад (мед.) і значення загальновживаного слова напад (розм. і кримінал.) .

Точність . Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: поверхневий іригаційний стік, короткотерміновий кредит, чекодавець. Неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями, тому іноді говорять, що науковці спершу домовляються про терміни, а вже потім приступають до дискусії. Оскільки нові поняття сучасної науки досить складні, то для точного називання їх часто використовують багатослівні терміни, наприклад: міжнародна фінансово-господарська операція, інфільтраційне живлення приканального купола підґрунтових вод поливними водами, Міжнародне товариство міжбанківських фінансових телекомунікацій.

Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів  однозначні, що зумовлено їхнім призначенням. Проте повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) з терміносистем не вдається.

Наявність дефініції . Кожен науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Так, дефініцією терміна аудиторський висновок є вислів “документ, що містить результати аудиторської перевірки”.

Мотивованість . Це лінгвістична (мовна) форма терміна, яка дає можливість зрозуміти поняття, яке він позначає без звертання до спеціалізованих тлумачних словників. За мовною формою термін може бути повністю мотивованим (трикутник – три кути), частково мотивованим (ланцюговий грохот – ланцюг і немотивований елемент грохот ) і немотивованим (ромб – з давньогрецької дзиґа ).

Деякі термінознавці називають і такі ознаки терміна:

 нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;

 відсутність синонімів (розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування: жирант  індосант, профіцит прибуток  зиск  вигода) ;

 інтернаціональний характер (знаючи терміни-інтернаціоналізми, легко спілкуватися з іноземними фахівцями, читати іншомовну літературу, проте їхні значення непрозорі і це ускладнює, зокрема, навчальний процес): деаерація – вакуумізація – знеповітрення, польдер, драйвер ;

 стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним, наприклад): акредитив з платежем на виплат ;

 здатність утворювати похідні, наприклад: зношення  зношування  зношеність  зношуваний; зрошення – зрошування — зрошувальний – зрошувач.

Термін та його ознаки. Термінологія як система

Як відомо, центральне місце у науковому мовленні посідає термінологія, тобто ті слова і словосполучення, які позначають відповідні поняття певної галузі знань (науки, техніки, мистецтва).

Термінологія – категорія змінна. Вона «генетично» залежить від відповідної науки, її розвитку, через те постійно повинна переглядатися з тим, щоб термін найточніше передавав суть понять, їх місце в системі, а водночас щоб новостворені чи запозичені терміни органічно пов’язувалися з наявними, не порушуючи «оригінальності і стрункості» кожної конкретної системи.

Терміни – це слова чи словосполучення для точного вираження спеціальних понять і предметів тієї чи іншої галузі знань (науки, техніки, мистецтва). Термін не лише називає, а й логічно, вичерпно, точно визначає поняття. Від слова “термін” утворене слово “термінологія”, яке означає “сукупність термінів з усіх галузей знання”, а розділ лексикології, що вивчає терміни певної мови, має назву термінознавство .

Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей, називають терміносистемами, або термінологічними системами.

Серед найважливіших ознак терміна окреслимо такі:

1. Термін має чітке означення (дефініцію), зафіксоване у словнику.

2. Термін однозначний (у межах певної термінологічної системи). Багатозначні одиниці в різних термінологічних системах треба вважати омонімами: наприклад, корінь як термін у лінгвістиці, біології, медицині і в математиці.

3. Терміни є позбавлені емоційного забарвлення, тобто термін є стилістично нейтральним.

4. Терміни поширені серед фахівців.

5. Термін точний та байдужий до контексту.

6. Термін системний (він є елементом терміносистеми і елементом системи мовної).

7. Стислість (короткість) у плані вираження. Проте цей критерій швидше бажаний, ніж реальний, бо процес диференціації понять науки та техніки є передумовою використання багатослівних термінів, що прагнуть якнайточніше позначити певне поняття.

2. Лексичні характеристики терміна як мовної одиниці. Загальнонаукові, міжгалузеві та вузькоспеціальні терміни. Відмінність терміна і номенклатурної назви. Терміни і професіоналізми

З мовного погляду з-поміж термінів виділяються однослівні (атом, кисень, синус, корінь, кут, акція, банк, валюта, армування, щільність, агроекологія), терміни-словосполучення – це понад 70% від усіх термінів(важкі метали, земельна рента, експортні кредити, алмазне буріння, металеві конструкції). У військовій та спортивній сфері трапляються терміни-речення (Кроком руш! На місці стій!). За зовнішніми ознаками термінів пізнати не можна. Якщо за певним словом стоїть поняття і цим поняттям оперує певна галузь науки, то це і є термін.

У складі термінологічної лексики є компоненти, утворені на питомому ґрунті: клітина, водень, множник, добуток, присудок, займенник. Велика кількість українських термінів – слова іншомовного походження: афікс, гіпотенуза, механізм, масштаб, ліцензія. Отже, при творенні термінології вдало поєднуються інтернаціональні й національні елементи з урахуванням фонетичних та граматичних особливостей, самобутнього обличчя української мови.

Більшість термінів становлять іменники, оскільки номінація є носієм найбільш важливих змістів у пізнаванні дійсності. На другому місці – терміни-прикметники (здебільшого субстантивовані): колоскові, зернові, парнокопитні, членистоногі, комічне, типове ; рідше в ролі термінів виступають інші частини мови, зокрема, прислівники – пристрасно (муз.), дієслова – рости (бот.).

Синонімія в термінології – небажане явище, але синоніми й у цьому розряді лексики є. Нерідко до терміна іншомовного походження виникає синонім, створений на рідному ґрунті: алфавіт – азбука – абетка ; протетичний – приставний, процент – відсоток. Це так звані терміни-дублети. Є тенденція термін іншомовного походження вживати в офіційно-діловому стилі та в суто наукових працях; створений на питомому ґрунті – в науково-навчальній та науково-популярній літературі, в публіцистиці, у художній літературі.

Терміни поділяються на загальнонаукові (аксіома, ідея, постулат, гіпотеза, формула), міжгалузеві. що мають стосунок до кількох суміжних галузей (екологічні витрати, ліцензування) та вузькоспеціальні. вживані в якійсь одній галузі науки (ділене, дільник, частка).

Від термінів треба відрізняти номенклатурні назви. Відмінність полягає в тому, що в основі терміна лежить загальне поняття, а в основі номенклатурної назви – одиничне. До номенклатури входять:

1) серійні марки машин, верстатів, приладів;

2) назви підприємств, установ, організацій;

3) серійні назви продукції, що випускається;

4) назви тварин і рослин;

5) власні географічні назви.

Наприклад, півострів, острів – терміни; Крим, Корсика, Сардинія – номенклатурні назви. У ботаніці терміни – вегетація, хвойні, колоскові, квітконосний ; номенклатурні назви – ялина, сосна, ялиця, пшениця, жито, овес, троянда, шипшина .

Термінологію також необхідно відрізняти від професійної лексики. Одиницею професійної лексики є професіоналізми. які позначають спеціальні поняття, знаряддя чи продукти праці. Вони виникають тоді, коли певна спеціальність чи вид занять не мають розвиненої термінології (полювання, рибальство, ігри тощо), по-друге, це розмовні неофіційні замінники наявних у певній галузі термінів (оперативка — оперативна нарада, підбити касу – порахувати баланс ). Термін – це цілком офіційна, узаконена назва певного поняття, а професіоналізм – напівофіційне слово, сферою вживання якого є мовлення. Професіоналізми мають емоційно-експресивне забарвлення і є обмеженими у вживанні.

5.189.137.82 © studopedia.ru Не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования. Есть нарушение авторского права? Напишите нам.

Термін та його ознаки. Термінологія як система

Термін (від латин. terminus — межа, кінець ) — це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини. Так, термінами є такі назви, як пінобетон, видатки, мінералізація гумусу, брутто-прибуток, вододжерело, господарський механізм.

Термінологічна лексика має диференційні ознаки від загальновживаної лексики. серед яких найважливішими є системність, стилістична нейтральність, тенденція до однозначності в межах термінологічного поля, наявність точної дефініції, тенденція до відсутності синонімічних відповідників та ін. Ці та інші специфічні риси термінів активно досліджують лінгвісти (Б.М. Головін, В.П. Даниленко, В.М. Лейчик, Д.С. Лотте, О.О. Реформатський, Л.О. Симоненко, Е.Ф. Скороходько та інші).

Отже, основні ознаки терміна :

1. Системність. Кожний термін входить до певноїтерміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиціцін «розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів» і значення загальновживаного слова ножиці .

2. Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: поверхневий іригаційний стік, короткотерміновий кредит, чекодавець. Неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями, тому іноді говорять, що науковці спершу домовляються про терміни, а вже потім приступають до дискусії. Оскільки нові поняття сучасної науки досить складні, то для точного називання їх часто використовують багатослівні терміни, наприклад: міжнародна фінансово-господарська операція, інфільтраційне живлення приканального купола підґрунтових вод поливними водами, Міжнародне товариство міжбанківських фінансових телекомунікацій.

3. Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів — однозначні, що зумовлено їхнім призначенням. Проте повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) з терміносистем не вдається.

4. Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Так, дефініцією терміна аудиторський висновок є вислів «документ, що містить результати аудиторської перевірки».

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:

– нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;

– відсутність синонімів (справді, розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування: кольматаж – кольматування — кольматація, жирант — індосант, профіцит- прибуток — зиск — вигода );

– інтернаціональний характер (знаючи терміни-інтернаціоналізми, легко спілкуватися з іноземними фахівцями, читати іншомовну літературу, проте їхні значення непрозорі, і це ускладнює, зокрема, навчальний процес: рамбурсація, ампліація, сапропель, польдер, драйвер, лаж );

– стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним, наприклад: акредитив з платежем на виплат );

– здатність утворювати похідні, наприклад: зношення — зношування — зношеність — зношуваний; зрошення – зрошування — зрошувальний – зрошувач.

Проте все це — вимоги до ідеального терміна, на практиці ж далеко не завжди вдається утворити термін, який би відповідав усім вищеназваним вимогам.

Термінологія — 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство );

2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, економічну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами. або термінологічними системами. На чому ґрунтується системність термінології?

Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру:

1) логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки — а вони є в кожній науці, — то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);

2) мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів — синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові і т.д.). Академік Реформатський про ці особливості терміна сказав образно: «Термін служить двом панам — науці та мові».

Таким чином, термінологія — це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

Відмінність термінологічної та професійної лексики від загальновживаної полягає і в меті використання: покликання терміна – обслуговувати сферу фахового спілкування (наука, виробництво й управління): потрапляючи в неспеціальний контекст, він утрачає характерні ознаки, бо змінює функцію. Покликання слова – забезпечувати побутову комунікацію, бути засобом сугестії та виразником не тільки думок, але й ставлення мовця до предмету розмови.

Сьогодні термінологія відіграє важливу роль при комунікації людей, слугує інструментом оволодіння специфікою певної галузі науки чи техніки. Саме в термінології можна прослідити вплив суспільства на мову, а це, у свою чергу, дає можливість проаналізувати як культурний, так і науковий розвиток окремо взятої єдності.

Термінологія визначає ступінь знання професійної чи іншої діяльності людини. Але лексичний склад будь-якої мови включає не тільки спеціальні, але й загальновживані лексичні одиниці.

Термін та його ознаки. Термінологія як система.

Термін (від латин. terminus — межа, кінець) — це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини.

Термінологія — 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують словотермінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру:

1) логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки — а вони є в кожній науці, — то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);

Мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів — синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові й под.).

Таким чином, термінологія — це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

При всій відмінності й багатогранності сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять існує ряд спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці. Отже, основні ознаки терміна:

Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиці цін “розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів” і значення загальновживаного слова ножиці.

Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: прибуток.

Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів — однозначні, що зумовлено їхнім призначенням.

Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення.

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:

— нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;

— відсутність синонімів (розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування: профіцит- прибуток — зиск — вигода);

— здатність утворювати похідні: зношення — зношування — зношеність — зношуваний.

Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія. Термінологія обраного фаху. Способи творення термінів.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни переділяються натри групи:

Загальнонаукові терміни, які вживаються майже в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо. Треба зауважити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор. мовна система, закони милозвучності, теорія походження мови. До цієї категорії відносять і загально-технічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).

Міжгалузеві терміни — це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях (економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність).

Вузькоспеціальні терміни — це слова чи словосполуки, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад: авантитул, аграф, боковик, вакат, привка, ретуш.

Способи творення термінів. Українська наукова мова має давні традиції термінотворення, її терміносистеми формувалися на власній мовній основі, засвоюючи те, що вже було напрацьовано. Співвідношення національного та міжнародного було й залишається каркасом у концептуальному підході до термінотворення.

Для термінологічної системи характерні такі способи творення:

1) морфологічний спосіб (за відповідними словотвірними моделями);

Семантичний, що реалізується за допомоги розвитку спеціальних значень у словах природної мови; 3) різні типи запозичень (словотвірне та семантичне калькування).

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

Вторинна номінація — використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: (споживчий кошик, водяний знак, власний заголовок)

Словотвірний — утворення термінів за допомоги префіксів (надвиробництво, пересупозиція), суфіксів (маркування, гумування, оборотність), складанням слів і основ (адрес-календар, скороченням слів (СЕЗ — спеціальні економічні зони).

3. Синтаксичний — використання словосполук для називання наукових понять:(вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множник, зустрічний позов),

Запозичення — називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, бюргшафт, дисиміляція.

Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Мовні засоби наукового стилю.

Науковий стиль української мови має свої особливості. Його основна функція — інформативна (повідомлення, пояснення, з’ясування, обґрунтування, класифікація понять, систематизація знань, аргументований доказ); завдання — передавання інформації. Загальні ознаки наукового стилю — поняттєвість, об’єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованість, переконливість, узагальнення, абстрагованість, висновки; мовні ознаки — усна і писемна форми, широке використання термінів та іншомовної лексики, номенклатурних назв, символів, таблиць, діаграм, схем, графіків, цитат, переважання складних речень; форма тексту — монологічна (опис, міркування).

Активно функціонуючи в різних формах вираження наукової думки (найчастіше — у письмовій, рідше — в усній), науковий стиль розгалужується, за традиційною класифікацією, на чотири основні різновиди: власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний, науково-публіцистичний.

Науковий текст — спосіб репрезентації наукової інформації, результат наукового дослідження.

Особливості наукового тексту :науковий текст обов’язково відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризуються доцільністю і раціональністю усіх положень, орієнтований на досягнення дослідницької мети та завдань; він має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів, побудованих за правилами логіки науки і формальної логіки; широке використання понятійного, категоріального апарату науки; текст не грунтується на образі, не активізує почуттєвий світ його читача, а орієнтований на сферу раціонального мислення; його призначення не в тому, щоб змусити повірити, а в тому, щоб довести, обгрунтувати, аргументувати істину.

Науковий стиль належить до книжних стилів літературної мови, яким властиві попередня підготовленість висловлювання, ґрунтовна обізнаність з проблемами і темами, монологічність, унормованість мови. Сфера його використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта.

Основні стильові ознаки наукового стилю і специфічна мовленнєва системність визначаються позамовними стилетвірними чинниками: а) призначення – віднайдення ідеї, визначення понять і категорій, формулювання концепцій, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань; б) зміст стилю – теоретичні відомості та практичні знання про людство, природу і Всесвіт; в) мета стилю – повідомлення нового знання про дійсність і доведення його істинності (мета коригується в кожному конкретному випадку створення тексту); г) комунікативне завдання стилю – передавання адресату знань у переконливій і доступній формі.

Основними стильовими ознаками наукового стилю є абстрагованість, узагальненість, підкреслена логічність, однозначність і точність, ясність і об’єктивність викладу, доказовість, логізована оцінність, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідкових відношень, висновки та ін.

Оформлювання результатів наукової діяльності. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.

Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату. Науковий результат — нове знання, здобуте під час наукових діяльності та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.

План — це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті; «порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція»71. За допомоги плану узагальнюють і «згортають9quot; інформацію наукового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту.

Формулювання пунктів плану має лаконічну і чітку структуру. Цінність плану полягає у тому, що він допомагає усвідомити прочитане і стисло відтворити в пам’яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу на найсуттєвішій інформації. За структурою план може були простим і складним.

Теза — «положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести. Теза у широкому розумінні — будь-яке твердження, яке стисло викладає ідею, у вузькому розумінні — деякий текст, що формулює сутність, обґрунтовує доказ.

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. В случае нарушения авторского права напишите сюда.

Термінологія як система. Термін та його ознаки

1. Термінологія як система. Термін та його ознаки

2. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія. Структура й походження термінів

3. Правила слововживання й використовування українських термінів

4. Професіоналізми і номенклатурні назви

1. Васенко Л.А. Фахова українська мова. навч. посіб. / Васенко Л.А. Дубічинський В.В. Кримець О.М. – К. Центр учбової літератури, 2008. – 272 с. – С. 73-100.

2. Волкотруб Г. Й. Стилістика ділової мови. навч. посіб. / Г.Й.Волкотруб. — К. МАУП, 2002. — 208 с. — Бібліогр. с. 203–204. – С. 36-60.

3. Зубков М.Г. Українська мова. універсальний довідник / М.Г. Зубков. – 3‑те вид. випр. й доп. – Х. ВД «Школа», 2007. – 496 с. – С. 294-318.

Науково-термінологічна лексика – один з основних лексичних компонентів таких функціональних стилів писемного мовлення, як науковий, офіційно-діловий і публіцистичний. Усі слова, які належать до термінологічної лексики, об’єднують у мові професійного спілкування загальною назвою „термін».

Термін (від латин. terminus — межа, кінець ) — це слово або словосполучення, яке позначає чітко окреслене поняття певної галузі знання чи діяльності людини. Так, термінами економіки є такі назви, як видатки, авіста, брутто-прибуток, господарський механізм, міжнародний поділ праці, повна сатисфакція боргових зобов’язань.

Термін – це спеціальне слово, яке має дефініцію. Конкретний зміст поняття, визначеного терміном, стає зрозумілим лише завдяки цій дефініції – лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі.

Терміном може бути будь-яке слово, якому дана чітка дефініція, що означає поняття, яке суворо обмежує понятійну сферу. Терміном може стати й штучно утворене слово. У нових галузях знань у разі пошуку вдалого однослівного терміна можуть використовувати коротку дефініцію.

Більшість термінів – іменники (ген, імунітет, біт, атом ), є терміни прикметники, що переважно є прикметниками, які перейшли в іменник (колоскові, парнокопитні, типове ), рідко трапляються інші частини мови, зокрема, прислівники (пристрасно ), дієслова (рости – у ботаніці ).

За умови прискореного розвитку якоїсь галузі науки чи техніки починається активне відображення її досягнень засобами масового інформування, перехід окремих термінів зі спеціального використання в загальне, у зв’язку з чим терміни втрачають наукову точність, розширюються сфери їх використання. Відбувається їх детермінологізація.

Від слова термін утворено слово термінологія, яке означає сукупність термінів з усіх галузей знання (або однієї галузі знання). Науку, що вивчає українську термінологію, називають термінознавством.

Термінологія — 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство ); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. На чому ґрунтується системність термінології?

Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру:

1) логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки — а вони є в кожній науці, — то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);

2) мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів — синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові і т. д.). Академік Реформатський про ці особливості терміна сказав образно: “Термін служить двом панам — науці і мові”.

Таким чином, термінологія — це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

При всій відмінності й багатогранності сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять існує ряд спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці. Отже, основні ознаки терміна :

а) належність до певної термінологічної системи;

б) наявність дефініції (визначення);

в) однозначність у межах однієї терміносистеми;

д) стилістична нейтральність;

є) відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми;

є) відсутність експресивності, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків.

1. Системність. Кожний термін входить до певноїтерміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиціцін “розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів” і значення загальновживаного слова ножиці .

2. Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: короткотерміновий кредит, чекодавець. Неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями, тому іноді говорять, що науковці спершу домовляються про терміни, а вже потім приступають до дискусії. Так, кандидат економічних наук О.Петрик вважає, що термін аудит слід використовувати зі значенням “незалежна перевірка та підтвердження фінансової бухгалтерської звітності незалежним професіоналом щодо її достовірності, повноти та законності”; уживання цього терміна органами Державної податкової адміністрації України вона вважає неправомірним. Оскільки нові поняття сучасної науки досить складні, то для точного називання їх часто використовують багатослівні терміни, наприклад: міжнародна фінансово-господарська операція, Міжнародне товариство міжбанківських фінансових телекомунікацій.

3. Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів — однозначні, що зумовлено їхнім призначенням. Проте повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) з терміносистем не вдається.

Термінології не властива багатозначність. Якщо ж термін має кілька значень, кожне з них належить до різних термінологій. Наприклад, значення термінів стопер та стела: стопер – 1) машина для буріння свердловин, спрямованих уверх; 2) захисник у футболі та деяких інших спортивних іграх; стела — 1) вертикальна кам’яна плита або стовп з рельєфним зображенням чи написом; 2) центральна частина стебла й кореня вищих рослин, у якій міститься провідна система всіх осьових органів.

У межах конкретної галузевої термінології термін в ідеалі має бути однозначним, щоб забезпечити точність передачі наукового поняття. Однак існують випадки порушення цієї вимоги. Так, слово караул має такі значення: 1) збройна варта, сторожа; 2) збройний підрозділ для охорони військових об’єктів або для віддання військових почестей; 3) несення охорони; 4) місце, де розташована варта, сторожа. Репертуар — 1) сукупність творів, які виконуються в театрі за певний час; 2) ролі, в яких виступає актор; 3) добір музичних, літературних творів тощо, з якими виступають актор, співак, музикант, читець.

Наявність багатозначних термінів у межах однієї наукової галузі є виявом невпорядкованості конкретної термінології. До недоліків термінології відносять також синонімію термінів: мовознавство — лінгвістика, алфавіт — абетка, орфографія — правопис, багатозначність — полісемія, значення — семантика. Про досконалість термінології можна говорити, коли дотримується таке правило: кожен термін називає одне поняття, кожне спеціальне поняття позначається одним терміном. Синонімія і багатозначність у термінології порушують вимогу однозначної відповідності між терміном і позначуваним ним поняттям.

4. Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Так, дефініцією терміна аудиторський висновок є вислів “документ, що містить результати аудиторської перевірки”.

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:

— нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;

— відсутність синонімів (справді, розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування: форфейтинг — форфейтування, жирант — індосант, профіцит- прибуток — зиск — вигода );

— інтернаціональний характер (знаючи терміни-інтернаціоналізми, легко спілкуватися з іноземними фахівцями, читати іншомовну літературу, проте їхні значення непрозорі і це ускладнює, зокрема, навчальний процес: рамбурсація, ампліація, лаж );

— стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним, наприклад: акредитив з платежем на виплат );

— здатність утворювати похідні, наприклад: зношення — зношування — зношеність — зношуваний.

Проте усе це — вимоги до ідеального терміна, на практиці ж далеко не завжди вдається утворити термін, який би відповідав усім вищеназваним вимогам.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *